ДОВГИЙ
Микола Григорович
Народився 12 травня 1977 року в с.Мартинівка, Новоархангельського району, Кіровоградської області. Після закінчення школи вступив до Уманського профтехучилища, здобув робітничу професію токаря, у Кам’янецькому ДОСААФі закінчив водійські курси, бо завжди мріяв водити автомобіль. Микола був найстаршим сином у в родині Довгих і найтрудолюбивішим та найтурботливішим. У нього все горіло в руках. Батьки завжди і в усьому покладалися на нього, бо він був дуже відповідальною людиною. Потім хлопець ніс службу в армії. Повернувшись додому, вирішив поїхати до міста у пошуках роботи. Влаштувався на один із київських заводів водієм, доставляв будівельні матеріали замовникам. Згодом забрав туди і свою сім’ю. Він був дуже любив свою роботу, практично увесьсвій час віддівав їй, бо дбав про свою родину, усіляко намагаючись забезпечити її усім необхідним. Він був життєрадісною, доброзичливою, відкритою людиною, мав багато друзів і завжди був готовий підставити плече допомоги. Умів вислухати, що є дуже рідкісною рисою сучасної людини, дати корисну пораду, підтримати, знайти потрібні слова у ситуації, що здавалася безвихідною. Вільний час, якого мав дуже мало, проводив з дітьми та дружиною, любив рибалити.
А ще М.Г.Довгий був істинним патріотом своєї
Батьківщини, усім серцем вболіва за Україну, її майбутню долю. Тож не стояв
осторонь, коли українці вийшли на Майдан, аби відстояти шанс збудувати нову
країну, бо вважав, що його місце саме там. А коли на Сході України гинули
зовсім юні хлопчаки, які вмить подорослішавши, захищали цілісність нашої
держави, він теж пішов туди, у саме пекло. І ніхто не міг його зупинити.
"Якщо не я, то хто? Хто захистить моїх дітей, близьких мені людей?",
- казав він своїм рідним, друзям, і тут же заспокоював: "Не хвилюйтеся,
все буде добре".
У вересні 2014
року М.Г.Довгого мобілізували на службу, яку він ніс у складі 2 батальйону
"Київська Русь". За військовослужбовцем було закріплено автобус, яким
він перевозив і боєприпаси, і бійців. До свого 38 дня народження Микола не
дожив два тижні. 27 квітня 2015 року поблизу с.Спартак Ясинуватського району
Донецької області, під час виконання військового завдання в зоні
антитерористичної операції на Сході України, від вибухової травми Микола Довгий
загинув.
До останнього дня свого життя він боронив
цілісність країни, яку любив. А ще він понад усе любив свою сім’ю - дружину Оксану, дітей -
Валентина, Альону, і Каріну, батьків, братів. Заради них він і був там у самому
пеклі, бо дуже хотів для них кращого і мирного життя. Та, на жаль, додому йому
не судилося повернутися живим.
Захоронений в с. Мартинівка, Новоархангельський
район, Кіровоградська область.
Указом Президента України № 311/2015 від 4
червня 2015 року,
"За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті
державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність
військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Немає коментарів:
Дописати коментар